Екскурсія по місту Сватове

(Подорож автобусом по місту)

Мета: ознайомити учнів з основними сторінками історії міста Сватове,   звернути увагу на пам’ятні місця відомих людей краю;

виховувати повагу до героїчного минулого свого народу

Як засвідчують археологічні пам’ятки, територія Сватівського району була заселена людьми ще за часів палеоліту. Тут знайдено шість пам’яток – кам’яні  знаряддя мустьєрської доби (150-35 тис. років тому). У межах району на річках Красна, Жеребець, Борова виявлено  вісім поселень епохи мезоліту ( 9 – 6 тис. до н.е.) і неоліту (5-3 тис. до н.е).

В епоху міді-бронзи (5 – початок 1 тисячоліття до н.е.) територію сучасного Сватівського району заселяли скотарсько-землеробські племена. Пам’яток цієї доби у краї виявлено найбільше. Тільки поселень налічується 110. Кургани цієї епохи є на околицях Сватового. Наприкінці епохи міді-бронзи і в ранню залізну добу територію Сватівського району населяли індо-іранські племена. Тут виявлено пам’ятки сарматської культури. В період раннього середньовіччя ( 4- 12 століття)  тут проживали кочовики. Про що свідчать кургани, розташовані на території міста.

Після монголо-татарської навали територія сучасної Сватівщини увійшла до складу Золотої Орди ( 40-і роки 13 ст. – початок 30-х років 15 ст.), а потім до її спадкоємиці – Великої Орди, що була сформована у 1430 році. Наприкінці 14 - протягом 15 ст. територія сучасного Сватівського району, як і всього Донецького краю, була ареною боротьби різних тюркських ханів і правителів за владу : між середньазійським  правителем Тамерланом і золотоординським ханом Тохтамишем (1394 -1395 рр.), між ханами Великої Орди і Кримського ханства, що виникло наприкінці 40-х років 15 ст.

Внаслідок цих війн виникло так зване Дике поле, до складу якого входила і територія сучасної Сватівщини. Нове заселення починається у другій половині 17 ст., коли за рахунок переселенців з Правобережної й Лівобережної України( селян, міщан, козаків) на сході від Лівобережної України створюється так звана Слобідська Україна. Військовими й адміністративно-територіальними одиницями Слобідської України були козацькі полки. На території Харківського слобідського полку була заснована слобода Сватова Лучка, або Сватова Пристань.

Датою заснування Сватової Лучки вважається 1660 рік.  (Нагадує про цю дату пам’ятний знак розташований на в’їзді до міста Сватове з західного боку)

Перша письмова згадка про поселення Сватова відноситься до 1704 року. В грамоті Петра І читаємо: «…от того села Красного вверх против речки Красной Изюмского полка казаков разных городов в Сватовой Пристани пасека Сеньковских жителей  Игната Константинского и Ивана Степаненка. По их заверениям, они владеют этими угодьями (пасеками) лет тридцать».

Перша назва поселення (слобода Сватова Лучка) дослівна, утворена від найменування річки Сваха ( притока річки Красної) і слова  «лучка» - крутий поворот річки, який утворює мис. Паралельна назва – Сватова Пристань. Ця назва дає підставу вважати, що р. Красна  в ті часи була судноплавною. За народною етимологією назва поселення пов’язана зі словом «сваха». За цією легендою, перший поселенець оселився на правому березі р. Красної, на витоці р. Сваха оселився інший поселенець. Старший з них був сватом молодшому, який мав покоси на лузі. Таким чином по свату, першому поселенцю, було створено назву Сватова Лучка.

Документальні джерела свідчать, що перші поселенці Сватівщини – мешканці села Сенькова (Харківська губернія), а також українці зі Зміївського, Сумського, Богодухівського, Лебединського повітів.

На початку 18ст. Сватова Лучка увійшла до складу Ізюмського Слобідського полку як сотенне містечко. Основну масу жителів складали козаки , які підрозділялись на полкових козаків і підсусідків. Козаки Сватової Лучки брали участь у походах Петра І на Азов у 1709р., у битві зі шведами під Полтавою.

З ліквідацією в 1765р. козацького самоврядування козаки були переведені в стан військових обивателів. Обивателі казенних слобод Ізюмської провінції просили про відродження козацтва, скасування 95-ти копійкового збору, повернення своїх привілеїв. У Сватовій Лучці діяли в 1770-1771рр. загони, що переховувалися в лісах і степах, уночі нападали на комісарське управління, місцевих багатіїв, купців. Але боротьба за повернення своїх привілеїв не принесла успіху.

В 1825р. в слободі було розквартировано Катеринославський полк 2-ї кірасирської дивізії, а поселення назвали Новокатеринославом. ( Нагадують про військових поселенців будинки міста, які збереглися з тих часів – приміщення по вулиці Каштановій (біля гімназії) слугувало  гауптвахтою та місцем офіцерських зборів ; центральна площа міста (велика за розмірами)  використовувалася для кавалерійських навчань).  У 1857 р. , після неодноразових повстань військових поселенців у різних частинах Російської імперії, військові поселення були ліквідовані і слободи отримали свої старі назви, а військових поселенців перевели до розряду державних селян.

Про заняття населення свідчать назви вулиць : Робоча, Слюсарний провулок, Кузнечний провулок.  Велике значення для слободи мали ярмарки, яких на кінець 19ст. було  шість на рік. Купці з віддалених губерній закупляли пшеницю, віск, мед, шкури та ремісничі вироби.  У листопаді 1963 року житель міста Григорій Карнаух знайшов у себе на городі залишки гончарної майстерні. Знайдені залишки посуду свідчать про високу якість виробів з глини.

У 19 ст. слобода була невеличким поселенням з широкими рівно спланованими вулицями ( центральна – вулиця Дворянська) , двома площами  ( на одній знаходився базар, на іншій – церква). Вулиці вночі освітлювалися.

Новою віхою  у розвитку поселення стало будівництво у 1894 році залізничної дороги Лисичанськ-Сватове, а у 1895 році – Сватове-Куп’янськ. Друга колія була збудована у 1901 році. Все взяла на обслуговування  20-та ( зараз 7-ма) Сватівська дистанція колії.

 6 серпня 1995 року на площі Привокзальній була закладена перша цеглина на створення пам’ятного знаку на честь 100-річчя відкриття залізничної колії Куп’янськ-Лисичанськ. В цьому ж році був встановлений  знак у вигляді паровозу ЕР, який знаходився на базі запасу депо. Встановлений паровоз був зроблений в 1953 році в Чехословаччині.

В 2003 році населення району відсвяткувало 100-річчя локомотивного депо. На його честь були виготовлені спеціальні пам’ятні знаки з написом : «100 років Сватівському локомотивному депо» з зображенням тепловоза.

На залізниці в Сватове з’явився робочий клас, який активно залучився до революційного руху. У грудні 1905 року,  під час забастовки на станції ,  робітники вивезли начальника депо на брудній тачці з контори.  У 1906 році залізничники пустили під уклін паровоз та 40 вагонів з козаками-карателями.

Одна з вулиць міста носить ім’я Якова Семеновича Блудова, який був активним учасником встановлення більшовицької влади у слободі та на станції. Після революції Яків Семенович був професором Харківського університету, зазнав репресій за участь у контрреволюційній групі. Лише в 1956 році реабілітований.

  Німецькі окупанти, війська гетьмана Скоропадського, петлюрівці, денікінці, каральні загони з синків поміщиків та куркулів вбивали людей, вирізали на спинах активістів  зірки, били шомполами дітей, ґвалтували дівчат. Втручання воїнів Першої Кінної Армії врятувало мешканців від тортур. ( По вулиці Каштановій , у будинку біля приміщення РОВД, розробляли плани військових дій К. Є.Ворошилов та С.М. Будьоний)

Для налагодження більшовицького порядку 20 листопада 1918 року була організована робітничо-селянська міліція. За період з 1919 по березень 1922 років на території Сватівського району діяло 18 бандитських загонів. 15 банд було організовано з місцевого куркульства, а три пришлі – банда Марусі, Колеснікова, Махно. У боях з бандитами загинули  міліціонери Оболенський, Каплун, Пономарьов, Гончаров, Горобець, Козьменко, Шевцов, Гаращенко, Грищенко, Ткали, Жихарь, Сметана, Макогон, Чуєв, Курочкін, Корчагін, Стариков , Минка. Всі вони поховані у братській могилі на площі 50-ти річчя Перемоги. Сьогодні ім’ям  начальника міліції І.С. Сасова названа одна з вулиць міста.

У 1929 році в Сватівському районі почалася суцільна колективізація. Для допомоги колгоспам у листопаді 1930 року була створена МТС. Станція нараховувала 16 тракторів іноземних  марок «Фордзон» та «Джондір». МТС очолив Костянтин Тихонович Сірченко.

Зміни відбулися   і в промисловості: невелика маслобійня перетворилася на потужне маслопереробне  підприємство, перший млин – на завод хлібопродуктів, реконструйовано паровозне депо.  Виникли нові підприємства : «Сільгосптехніка», цегельний завод, птахокомбінат, харчосмакова фабрика, завод торгівельного устаткування…

Мирна праця була перервана нападом гітлерівської Німеччини.  9 липня 1942 року німецькі, італійські та румунські війська  захопили місто. Сьогодні про ці події нагадує пам’ятний знак  - «Оборонний рубіж»  (відтворені дот та дзот, збудовані жителями для оборони міста), встановлений у 2009 році,  на межі Сватівського та Старобільського районів. Ворог обминув укріплення, розпочавши наступ на місто з південно-західного боку. Про героїчну оборону нагадуює братська  могила на вулиці І.Столбового. Осторонь, поросло бур’яном , німецьке кладовище.

На високому березі річки Красної, де випускники шкіл міста після випускного вечора зустрічають схід сонця, встановлений обеліск в пам'ять про випускників 1941 року, які загинули під час війни.

Пам’ятник льотчикам був встановлений в 1957 році. Спочатку це була солдатська могила. Це могила льотчиків, які загинули , захищаючи наше місто.  Там поховані Герої Радянського Союзу П.С. Кударь та його колега Черданцев та ще два невідомих льотчика. Ескадрилія Кударя за 2 місяці здійснила 431 бойовий виліт та знищила 730 автомашин, 4670 солдат та офіцерів противника, 603 повозки, 17 танків, 24 гармати польової та зенітної артилерії. 30 жовтня 1941 року командир ескадрилії П.С. Кударь загинув під час бою . За відвагу П.С. Кударю  було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). В місті , на могилі героя, встановлено пам’ятник, а в селі Новоселівка – погруддя героя.  

Для боротьби з окупантами Управлінням МВС був організований партизанський загін «Грозний» під керівництвом Я.І. Сіворонова, який діяв на території Луганської та Донецької областей. До складу загону увійшло 13 жителів Сватове. Хоча загін знаходився у кремінських лісах, І.С. Третяк, А.І.Матляк та інші партизани приходили до міста для проведення підпільної діяльності. У місті діяли підпільні групи лікарів та молоді. Біля розвилки доріг Харків-Лисичанськ є могила партизанам, які загинули в роки ВВВ.

31 січня 1943 року радянські війська звільнили місто. В 1985 році у самому центрі Сватове, на площі Незалежності, встановлена 76-мм гармата воїнів 267 стрілецької дивізії, які звільняли місто.

Свято вшановують сватівчани імена тих, хто брав участь у війні в ім’я Перемоги.

Багато років стоїть на площі Привокзальній наш Сватівський «Альоша».Біля підніжжя встановлена меморіальна дошка з написом : « Тут поховані 48 невідомих воїнів 170-го гвардійського стрілецького полку 57-ї дивізії, які загинули під час визволення Сватового 30-31 січня 1943 року, і воїни, що полягли при бомбардуванні ворожою авіацією у 1941-1943 роках…». В 1955р. сюди були переховані з одиночних могил 5 воїнів з різних частин, які загинули при бомбардуванні.

Одна з вулиць  міста та ЗОШ №6 носять ім’я  нашого земляка Коваленка, який брав участь у ВВВ і за відвагу проявлену у боротьбі з ворогом удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

В 1995 році у Сватовому на честь 50-ти річчя Перемоги над Німеччиною було збудовано меморіал «Слави , Пам’яті і Скорботи», центральну площу міста названо на честь 50-ти річчя Перемоги. 9 травня 1997 року відкрито «Знак Пам’яті і Скорботи» про афганську війну.

13 жовтня 1985 року о 10.00 на перехресті вулиць ім. Дзержинського та Набережної-Водокачки відбувся урочистий мітинг на якому було відкрито пам’ятний знак – символ міста –стелу «325 років місту Сватове». Цей знак на честь тих, хто створював і будував місто, хто зі зброєю в руках захищав його від німецько-фошистських загарбників, хто у мирні дні примножує його славу. Сьогодні відбувається реконструкція стели.

В 1994 році вулиця Октябрьська була перейменована на честь першого секретаря Сватівського райкому Компартії України І.І. Забурдаєва. На вулиці встановлено стелу з портретом та написом : « Забурдаєв Іван Іванович 28.11 1937 – 27.04.1990 він душу і розум, любов і натхнення віддав Сватівщині. Вклонімося йому. Від вдячних  сватівчан».

29 квітня 2004 року сесія районної ради прийняла рішення про Герб і Прапор Сватівського району ( автори В.І.Висоцький та Л.В. Супрункова).

Я люблю своє рідне місто

За красу кучерявих садків,

За вируючі ранки росисті,

І за тишу ясних вечорів.

За дівочі пісні легкокрилі,

Що порушують спокій нічний.

А ще більше люблю місто миле

За народ гомінкий трудовий.

Я не можу його не любити.

Місту рідному вічно рости!

Хоч і важко на карті світу

Моє місто маленьке знайти.

Так освідчувався у любові до рідного Сватового поет Микола Павлович Уманець.  Пам’ятник патріоту встановлено у сквері ім. Тітова.