Іконопис на Слобожанщині

Міністерство освіти і науки України

Відділ освіти Сватівської райдержадміністрації

Сватівська ЗОШ І-ІІІ ст. №8

Іконопис на Слобожанщині

   

                                                                  Роботу виконала

                                                                  Таранченко Аліна Дмитрівна,

                                                                  учениця 9-в класу

                                                                  Сватівської ЗОШ І-ІІІ ст. №8

                                                                  Науковий керівник

                                                                  Гогіна Тетяна Костянтинівна,

                                                                  учитель ЗОШ І-ІІІ ст. №8

Сватове

2011

 « Іконопис на Слобожанщині»

Автор: Таранченко Аліна Дмитрівна, учениця 9 класу Сватівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 8

Науковий керівник : Гогіна Тетяна Костянтинівна, учитель  Сватівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 8

Актуальність обраної теми полягає в тому, що  сьогодні , коли відбувається пошук  національних  коренів, духовної ідентичності українського народу виникла необхідність дослідження  нашого культурного спадку , який яскраво проявився у малярстві рідного краю, а особливо, в іконописі.

Мета роботи полягає в дослідженні і вивченні особливостей іконописного малярства на Слобожанщині.

Серед завдань поставлених автором роботи, слід виділити пошук іконописних традицій Слобожаншини.

У ході роботи завдання вдалося реалізувати. Були досліджені витоки іконопису, враховані історичні умови формування  української іконописної школи, був даний  аналіз особливостей  творчості митців на Слобожанщині в минулому і сьогодні.

ЗМІСТ

ВСТУП   ………………………………………………………………… 2

         1. Дослідження церковного мистецтва Слобожанщини ………..3

         2. Храмовий комплекс на Лісовій дачі …………………………..6

         3. Праця І.Є. Рєпіна Луганщині …………………………………..9

         4. Іконописець схимонах Гавриїл ……………………………….10

         5. Особливості сучасного іконопису Луганщини ………………11

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………..13

ДЖЕРЕЛА    ……………………………………………………………..14

ДОДАТКИ    ……………………………………………………………..15

Вступ

Сучасний стан розвитку українського суспільства налаштовує його на критично-раціоналістичну оцінку зроблених кроків на шляху до духовного відродження нації. Зараз центральним стає питання : що нас об’єднує, яке наше місце у світі? Відповідь не проста, і вона потребує аналітичного вивчення та осмислення нашого духовного спадку. Потреби сьогодення і визначили мій вибір теми дослідження : «Іконопис на Слобожанщині».

Отже, об’єктом  роботи стала  історія Слобожанської православної ікони. Предметом дослідження  є ікони , написані в різний історичний час на Слобожанщині.

Метою дослідження  є вивчення найпоширенішого і найвідомішого творіння рук людських, без якого не відбувається літургійна відправа ні в храмі, ні поза ним, яке довгий час  зазнавало гоніння в нашій державі - історії ікони.

Мета роботи передбачає ряд завдань:

1.     Звернути увагу на вплив історичних умов на формування іконописної школи;

2.     Проаналізувати іконописні традиції і виявити особливості іконопису на Слобожанщині

Матеріал для досліджень   отримували в бібліотеці, в Святогірській лаврі, Лісовій дачі, в музеях м.Сватове та с. Фомівка,  в обласному художньому музеї,  під час спілкуванні з сватівчанами.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що релігійна тема довгий час була поза увагою дослідників, багато творів сакрального мистецтва втрачено назавжди. Виникла необхідність не тільки проаналізувати, а й зберегти для нащадків  духовно-художній спадок .

         Робота може бути використана під час проведення позакласних заходів, на уроках « Мій рідний край – Луганщина» та «Мій рідний край – Сватівщина» , сприяти розширенню  світогляду старшокласників.

1. Дослідження церковного мистецтва Слобожанщини

         Ще за часів козацтва н а Луганщині існували храми, але більшість з них була знищена під впливом історичних подій. Тільки завдяки самовідданій праці науковців,  які залишили описи та фотографії цих пам’ток, сучасне суспільство має змогу оцінити все те, що становило духовну цінність нашого народу.

Велику частину історичних та культурних цінностей було втрачено у 1920-30-ті роки минулого століття. Коштовні позолочені ікони  було розграбовано, а ті що не мали позолоти, спалювалися чи розбиралися населенням по хатах на зберігання до кращих часів. І перш за все це були ікони, написані місцевими авторами.

         Основні риси образотворчого мистецтва на території сучасної Луганщини складалися під впливом місцевого колориту та особливостей церковного мистецтва Харківської та Катеринославської єпархій. Саме на тій частині території Луганської землі, що входила до складу колишньої Харківської губернії, простежувався цікавий за своєю самобутністю розквіт церковного мистецтва і , насамперед, ікономалярсва, яке являло собою своєрідний сплав загальних рис слобожанського іконопису з  характерними місцевими рисами.

Дослідження церковного мистецтва Слобожанщини гідно представлене іменами таких науковців, як Є.К.Рєдін, М.Ф.Сумцов, П.Г.Фомін, Н.В.Покровський, Г.Г.Павлуцький, М.І.Петров.

Одним з перших на початку ХХ століття вивченням місцевих пам’яток церковних старожитностей та християнського мистецтва почав займатися харківський вчений, професор університету Є.К.Рєдін, завдяки якому ця тема стала провідною у доповідях вчених мистецтвознавців на ХІІ Археологічному з’їзді, який відбувся в 1902 році у Харкові.   

Священиком Захар’євим із сл.Олксіївка Старобільського повіту Харківському музею старожитностей було подаровано дві ікони, писані олією на полотні, - «Св. Великомучениця Варвара» і «Св. Митрофаній Воронезький». Перша з них, за твердженням Є.К.Рєдіна, написана талановитим майстром ХVІІІ століття. Образ цієї святої дуже поширений і нині у церквах Луганщини [1, 29 ].

На території, що входить тепер до складу Луганської області, не збереглося жодного храму, у якому б залишилися у своєму первісному вигляді комплекси монументального та станкового іконопису. Яскравим підтвердженням цього є історія храму-музею Свято-Троїцького собору м.Біловодська. Про це свідчить видана друком у 1908 році «Церковно-приходская летопись Свято-Троицкой церкви слободи Бєловодська, Старобєльского уезда Харьковской епархии» [10, 49 ]. «Летопись» написана священиком храму С.Косьміним. Вона подає історію будівництва та оздоблення одного з найкрасивіших храмів Луганщини.

Описи ікон, що піклуванням прихожан храму прикрашали іконостас, вівтар та інтер’єр собору, надають безцінні іконографічні відомості. Зустрічаються і прізвища майстрів-позолотників, різьбярів та іконописців. У 1818 році були запрошені живописці Дмитро Васильович Строганов, Семен Скляров, Захар Марченко , брати Петро та Максим Перепелицини і Микола-живописець. У 1899 році в храмі працювали живописці Хома Іванович Насохін з Ярославської губернії, Юхим Михайлович Чепців із Курської губернії, які написали 70 ікон, причому насипку і промазку ікон виконував місцевий маляр Я.С.Плаксін, позолоту – Д.І.Зайцев. У 1900 році іконостаси собору були поновлені майстром Затуліним. Ікони «Св. Трійця» та «Божа Матір Казанська» для кіотів написані були в Москві, на срібних визолочених ризах цих ікон був штемпель майстра «Тарабровъ».

Серед найцінніших згадується ікона-складень із зображенням Воскресіння Христового, Господа Саваофа, преподобного Олександра Свирського і Св.Миколая Чудотворця як памятка, створена під час Севастопольської кампанії.

Каталожні описи на виставці ХІІ Археологічного з’їзду пам’яток церковної старовини дають уявлення про різноманітність зразків храмового мистецтва. Майстри не просто копіювали ікони, а допускали зміни навіть у композиціях, підкреслюючи тим самим у своїх творах ознаки місцевого походження [1, 78].

Під час польових експедицій, що проводилися співробітниками Луганського обласного художнього музею у 1980-1990-ті роки, найбільша частина унікальних ікон виявлена у церквах Луганська, Старобільська, Сватового, Краснодона, Кремінної, селищ Кам’яне, Велика Чернігівка, Нижньо-Тепле, Червона Поляна, Щотове, Павлівка.

За оздоблюванням, розмірами, іконографічними та стилістичними ознаками усі ікони можна поділити на дві великі групи: писані для церков та невеличкі ікони для хатнього богослужіння.

До найхарактерніших прикладів народного іконопису кінця ХVІІІ століття належать «Христос – Виноградна Лоза» ( с. Велика Чернігівка), «Покладання у труну» (с.Червона Поляна), «Тайна вечеря» (с.Нижньо-Тепле) ( див. додаток №1, 6).

Характерною особливістю ікономалярства краю у ХІХ столітті була наявність іконописних майстерень, як монастирських, так і артільних. Ікони Старобільської монастирської майстерні – підокладниці мають повновиді, тонко виписані темперою лики святих, в окладах з жовтої, тону червоного золота, фольги. Одяг святих – шитий, шати оздоблені напівкоштовним камінням, склом. Зустрічаються ікони, в яких одяг вишитий гладдю. Дуже поширені були шиті бісером, перлами та золотими нитками у поєднанні з малярством ікони та плащаниці ( церкви Луганська, Старобільська, Сватового, Кремінної, селищ Новосвітлівка, Ілірія). Саме такі ікони виготовлялися на замовлення у майстернях Старобільського монастиря і поставлялися до приватних зібрань Москви та Києва, у Києво-Печерську лавру ( див. додаток № 1, 1).

 «Ісус з терновим вінком у руках», ікона Богородиці «Усіх Скорботних Радість», які належать до однієї Сватівської майстерні, - це ікони, що пов’язувалися з фольклорним світосприйняттям мешканців Луганщини. А «вільності» , допущені іконописцями у поводженні з канонічними приписами, надають образам лише більшої виразності.

В іконах Старобільської монастирської майстерні, а також  Сватівського іконописного осередку, давні слобожанські традиції ікномалювання перепліталися з місцевими, а саме: насиченість кольору, декоративізм, вишуканість жестів, ледь помітна видовженість постатей святих, легка деформація контурів та прозорість фарб, особливо у кіотних іконах ( див. додаток № 1, 5)[8, 73].

У храмах Луганщини дотепер збереглася велика група народних ікон кінця ХІХ – початку ХХ століть. Досліджені ікони «Різдво Христове» та «Богоматір Печерська» свідчать про високий рівень народного іконописного малярства.

Однією з святинь на Луганщині є ікона Тверської Божої Матері, з 2000 року вона знаходиться в Архангело- Михайлівському храмі с. Старий Айдар Станично-Луганського району. Настоятелю о.Михаїлу її подарувала місцева прихожанка. Священик виявив на зворотному боці два штампа з зображенням Георгія Побєдоносця . На першому – велика літера «Д», на другому – «М», що вказує на скорочені імена іконописців. На обох штампах – дата 1837 рік. Зусиллями місцевих майстрів ікону реставрували та виставили в церкві для поклоніння. Віруючим відома її чудодійна сила.

На Луганщині народні майстри-іконописці за традицією анонімні. Їх прізвища невідомі. Завдяки архівним матеріалам Луганського ливарного заводу, збереглося ім’я «крестьянина поміщика капитан-лейтенанта Акимова Самійла Тугаева», який у 1823 році створив для шпиталю заводу дві ікони – «Ісус Христос» та «Богородиця», за що одержав сто карбованців.

Характерно, що більшість  художників – самоучок виросло з середовища літейщиків та майстрів художнього металу. Про рівень їх майстерності свідчать рідкісні роботи, а особливо ікони, «Св. Мученик Антоній» (1888 рік), підписана луганським художником Іваном Новаковичем. Зараз вона зберігається у церкві Св. Духа в с.Ребриково Луганської області.

Значна кількість збережених пам’яток написана у характерній для слобідської школи іконопису манері, що накладалася на місцевий грунт – виписаність ликів, об’ємність постатей святих, прозорість фарб – наводить на думку, що місцевих іконописців було чимало .

2.Храмовий комплекс на Лісовій дачі

Зусиллями парафіян під керівництвом протоієрея Георгія Дубовика був створений у 2002 році перший в Україні церковний музей, зібрання якого стало другим за обсягом предметів церковної старовини, зібраних на теренах Луганщини, після  Музею народної архітектури та побуту НАН України.

Музей був відкритий у приміщенні Святих врат храмового комплексу на Лісовій дачі (м.Сєвєродонецьк Луганської області). Згодом під музей збудували окреме приміщення. Серед експонатів – ікони, предмети церковного вжитку, богослужбові книги ХVІ –ХVІІІ століть, які демонструються широкому загалу. Всі експонати – дарчі внески прихожан та священнослужителів . Частину з них, перш за все пам’ятки іконопису  було обстежено. Серед найбільш поширених іконографічних типів – «Господь-Вседержитель», «Бог-Саваоф», «Свята Трійця», «Тайна вечеря», «Покрова Пресвятої богородиці», ікона «Неопалима Купина» , «Св. Миколай», «Св. Пантелеймон» ( див. додаток №1. 2). Майже всі ікони місцевих майстрів кінця ХVІІІ- початку ХХ століть. Більшість з них написана олійними фарбами на дошках, але не є винятком ікони написані темперою.

Значна частина ікон експонується без окладів та шат ( див. додаток №1,3-4). Зовсім відсутні зразки широко відомих на території Луганщини у ХІХ – на початку ХХ століть шат для ікон, оздоблених квітами, виробленими з паперу або фольги. Зразків іконопису з наявним впливом західноєвропейського живопису не виявлено.

3.Праця І.Є. Рєпіна на Луганщині

Мало кому відомо, що молодий Рєпін працював на Луганщині – в селі Сиротине Троїцького району. Його запросили туди для розпису іконостаса церкви Введення Богородиці до храму. Мистецтвознавці стверджують, що Ілля Єфимович  залишив по собі в Сиротиному значно більший творчій спадок. Платню йому, як і іншим художникам, видавали рідко. На життя не вистачало. Тому у вільний час Рєпін писав на замовлення місцевих селян невеликі іконки-образи. Працював  Ілля у Сиротиному у 1863 році. Саме гроші зароблені в Сиротиному дозволили Рєпіну почати навчання у столиці імперії.

 « У Сиротиному я мав успіх зі своїми образами. Я користувався, звісно, необхідними вказівками та канонами, за якими пишеться будь-яке зображення святих або цілих сюжетів. Мене заохочували довірою та цікавістю прихожани та підрядчик, який хвалив мене не тільки турбуючись про успіх справи, але й тому, що дійсно любив живопис і сам був живописцем не без здібностей», - згадував Рєпін у автобіографічній книзі «Далеке близьке»[7, 24].

Особливий успіх мала «Марія Магдалина». Вона не сиділа з хрестом на колінах, як у Помпея Батоні, а стояла біля стіни, обернувшись у молитовному екстазі до лампади, яка висіла високо у кутку. Магдалина , здавалося, була наполовину у полум’ї. 

Доля сиротинських ікон Іллі Рєпіна, як і самої церкви, у якій він працював, досить сумна. Церкву  було зруйновано під час Великої Вітчизняної війни, на її місці збудували військовий аеродром. Ікони з церкви передали місцевим жителям для зберігання.

Працівниками луганського художнього музею було досліджено вісім слобожанських ікон. Було з’ясовано, що шість ведуть своє походження з Луганщини, у тому числі  п’ять – з села Сиротино: «Воскресіння Христове», Дві – «Вибрані святі», «Трійця», «Моління Богородиці». Одна ікона – «Спас Вседержитель» знаходиться у сусідньому з Сиротине селищі Олександрівка. Дві ікони належать Чугуївському музею: «Вознесіння» та «Ісус у терновому вінку». Відносно двох останніх сумнівів не існує – вони написані рукою Рєпіна

4.Іконописець схимонах Гавриїл

Духівництво та прихожани Луганського Ніколо-Преображенського собору пам’ятають отця Гаврила, який протягом двадцяти років  ніс у цьому храмі  регентський послух. Він  мав ідеальний музичний слух, чудовий голос (тенор), а весь вільний час віддавав улюбленій справі – писанню ікон.

Схімонах Гавриїл ( в миру Леонід Васильович Пономарьов) народився у Сватовому в 1928 році . З дитинства відзначався глибокою релігійністю. Писати ікони почав ще юнаком під керівництвом інокині Валерії ( в миру Валерія Ігнаткова, (1886-1970гг.) мистецтву живопису навченої у монастирі,  який в той час вже не працював. Духовним батьком та наставником отця Гаврила був владика Никон, при якому він ніс іподияконський послух.

Отець Гавриїл не мав спеціальної освіти, але досяг високої майстерності у ікон описанні. Він почав писати ікони в реалістичній манері, але поступово прийшов до розуміння істинної , канонічної манери ікон описання. В останні роки життя о.Гавриїл працював у іконно-традиційному руслі іконопису. Прикладом може слугувати розпис Никоновського приділу , збудованого у вигляді вівтаря-часовні  у дворі Ніколо-Преображенського собору у Луганську. Ікони, які прикрашають приділ, виконані у староруському стилі. На східній стіні написана копія Луганського образу Божої Матері»[5, 34].

Розквіт творчості іконописця припадає на час хвороби митця. В цей час ін створює образ Успення Божої Матері для центрального фасаду кафедрального собору Свято горської Лаври.

В великий піст останнього року свого життя майстер прийняв монашество з ім’ям Лаврентія, а пізніше - прийняв схиму з іменем Гавриїл.

Підсумком його духовного та творчого життя став іконостас, виконаний у староруському стилі для майбутнього храму Іоанна Златоуста у Луганську.

У межах Харківської губернії при хуторі Фомівка, Купянського повіту , 7 вересня 1901 року відбулося відкриття нової жіночої обителі на честь Успення Богоматері та новопреставленого угодника Божого Серафима Садовського, про що свідчить закладна дошка, знайдена в його фундаменті. Монастир був збудований на кошти М.М. Роздабарова ( тому й називався Роздабарівським) за проектом інженера Шостакові з Петербургу. При ньому були іконописна майстерня. Монашки писали ікони, прикрашали їх кіотами, шили ризи, виготовляли килими. [2, 5 ].

Роздабарівський монастир проіснував до 1915 року, а в 1943-му був повністю зруйнований

5.     Особливості сучасного іконопису Луганщини

Жителям Луганщини відома творчість народного майстра Євгенія Олександровича Ковальова, дипломанта Всеукраїнського фестивалю мистецтв «Слобожанський Спас» (2009) та учасника ІV відкритого фестивалю козачої культури «Любо».Його ікони виконані у Церковному каноні, за основу автор взяв техніку Візантійського письма. Ікони освячені протоієреєм Батарчуковим у храмі «Гурій, Самон та Авів» м. Луганська [9,7].

         Ірина Михайлівна Волощенко відома своєю колекцією вишитих хрестом , доповнених люрексом та бісером, ікон. У колекції роботи різних років : «Скоропослушная Божия Матєрь»(1996), «Покров Пресвятої Богородиці « та «Свята Троїця» ( 1998), «Спас Нерукотворний» (1999), «святий Іоанн Предтеча» та «Нев’янучій цвіт Пресвятої Богородиці» ( див. додаток №2).

         У селі Дмитрівна Луганської області відкрився єдиний у світі бурштиновий храм. Лики святих написані бурштиновою пиллю та прикрашені каменями різних розмірів та відтінків. Царські ворота зроблені з чистого золота. На закупівлю коштовного металу для прикрашання вівтаря пішло більше 1 млн. грн.

         Писати ікони за допомогою бурштинової пилі  - робота довга та клопітка. На створення одного образа йде декілька місяців, а їх у святилищі близько п’ятидесяти. Цю роботу виконують майстри з Рівного.

         У Сватівському музеї зберігається матеріал про діяльність діаспори українців у республіці Комі  ( налічує 100 тис. українців). Сватівчанка Ольга Геннадіївна Горбунова , яка спочатку співала у церковному хорі м. Усінськ, була запрошена  для виконання розпису вівтаря церкви «Богородицы умягчения злых сердец» ( семь стрел). На сьогодні  Ольгою Геннадіївною вже виконана частина роботи  .  

Висновки

         Ікона має свою природу і своє нічим не перевершене призначення – бути в найтіснішому діалозі з людиною , її болями , стражданнями й світлими надіями. Народна ікона – мало малюнку, а більше прикрас з фольги та паперу – широко розповсюджена на Слобожанщині. Дивовижно, коли переферійні , незнані художники, творили ікони , як своєрідні, неповторні шедеври.

У роботі здійснений історичний екскурс до джерел іконописання . Велику увагу приділено  особливостям  малярства рідного краю. Доведена самобутність Слобожанських ікон. Серед характерних рис були виділені : яскравість фарб, що суперечить  канонам , витягнутість ликів святих образів; широке використання таких матеріалів, як шкура, оксамит, фольга, бісер ; прикрашання паперовими квітами. Аналіз ікон написаних у ХХІ столітті показав різноманітність матеріалу для створення ікон : вишивка, бурштин.

Підтверджена думка професора Є.К. Рєдіна  про те, що серед найхарактерніших особливостей оглянутих пам’яток церковних старожитностей  нашого краю , значна кількість ікон явно місцевого походження; з іншого боку – була досліджена частина пам’яток, на які найбільш сильний вплив мав західноєвропейський живопис.  Частина пам’яток, оглянутих             Є.К. Рєдіним під час експедиції , - твори ювелірного мистецтва: оклади ікон, чаші, звездиці, хрести і, особливо, оклади Євангелій. Багато з них – високохудожні, деякі – місцевої роботи [1,96].

Робота містить матеріали сучасних дослідників іконопису – Л.Борщенко, Л.Корнішиної.  Організовані ними виставки  викликають  увагу і зацікавленість у населення. Це доводить той факт, що православна ікона нікого не може залишити байдужим і є необхідність у продовженні досліджень у цьому напрямку.

Джерела

1.  Альбом Выставки ХІІ Археологического съезда в г.Харькове / Под ред.  и с объяснит. текстом проф. Е.К. Редина / - М.: Типо-литография Н.И. Гросман и Г.А. Вендельштейн.- 1903. 22с., 167л. Ил.

2.  Васютин И. Успенско-Серафимовский монастырь с. Фомовка, - М., 1906.

3. Виставка  ікон ХVІІІ – поч. ХХ ст. із діючих церков Луганської області: Каталог/ Упоряд. Л.М. Борщенко, Л.П.Корнішина. Вступна стаття Л.М. Борщенко.- Луганськ: Знання, 1999. – 34 с.

4. Ікони церкви Успіня Богородиці с. Городище Луганської області// Автор статті та упоряд. Л.М. Борщенко.- Луганськ: Поліпринт, 2003. – 144 с.

5. Кудаев А. Иконописец. Памяти Луганського схимонаха Гавриила //Наша газета. – 1996. 16 марта .

6. Народне мистецтво Луганщини : Каталог / Іконопис, вишивка, кераміка, декоративний розпис у фондах Державного музею народної архітектури та побуту України ( кін. ХІХ – поч.. ХХ ст..) / автор-упоряд. Л.М. Борщенко, - Луганськ: Поліпринт, 2004, - 80 с.

7.  Пенаты Репина На Луганщине : Культура , наука, образование: [ an error occurred wile  process] 9

8. Українська ікона кін. ХVІІІ – поч.. ХХ ст. Із зібрання церковного музею Севєродонецького храмового комплексу «Лісова дача». / Автор-упоряд. Л.Борщенко. – Л., 2008.

9. Форостюк О. Луганщина релігійна. – Луганськ: Світлиця, 2004.

10. Церковно- приходская летопись Свято- Троицкой церкви слободы Беловодска, Старобельского уезда Харьковской епархии. 2-ое изд. / Сост. Свящ. Сергей Косьмин. – Старобельск, 1908. – С. 15-45.

11. Логвин Г. Храми козацької доби // Народне мистецтво. – 1997. - № 1. –С.711.

Рецензія

 на науково-дослідницьку роботу «Іконопис на Слобожанщині»

    У період сучасної духовної кризи в Україні, комерціалізації та популяризації масового мистецтва, повернення населення до своїх історичних коренів, традиційних, національних мистецьких цінностей є вкрай необхідним для подальшого розвитку української культури. І хоча процес повернення до релігійного життя більшої кількості українського населення – це переважно т. зв. «традиційно віруючі» - стає сьогодні реальністю, але мистецтво українського іконопису залишається досі не вповні відомим і зрозумілим для пересічних громадян, й, особливо, це стосується його регіональних особливостей. У зв’язку з цим звернення авторки роботи до важкої, мало дослідженої й багатогранної проблеми розвитку іконопису на Слобожанщині слід схвалити й підтримати.

    Робота має цілком логічну структуру, що складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел.

    Чітко вказані завдання роботи, наукова новизна, зрозумілим є особистий внесок автора у розробку цієї проблеми та її практичне значення.

    Висновки є логічними й відповідають на поставлені в роботі завдання. Дуже вдало охарактеризовано й проілюстровано процес розвитку іконопису на Південній Слобожанщині. Робота написана при використанні цінних джерел – матеріалів державного архіву в Луганській області, музейних зібрань.

     Разом з тим, є певні зауваження до роботи.

По-перше, у роботі слід було чітко визначити територіальні межі, адже з контексту не зрозуміло, як співвідносяться між собою поняття «Луганщина», і «Слобожанщина».

По-друге, ілюстрації не підписані, що є обов’язковим; не вказано й джерело, з якого вони взяті.

  У цілому робота виконана самостійно, є завершеним дослідженням й може бути рекомендована до участі у конкурсі. І