http://www.slideshare.net/ekaterynayalputa/ss-43649124

Есе: Хто для мене Іван Мазепа?

Україна пережила нещасливі часи, проте ми не зламались, ми витримали і за це були нагороджені незалежною державою. Тепер. А якщо пірнути у вихор подій, що вирували майже три століття тому, ми побачили б людей не як кріпаків, розділених між великими країнами-імперіями, а як спільний, патріотичний народ, одне ціле, Україну сильну, незламану, завойовану, але не підкорену. Проте, що б зробив народ сам-один, без сильних людей, наставників, людей, які б підтримували патріотизм, піднімали дух, підбурювали жагу свободи?

Яка велика кількість років минула, а ми не забули тих, хто визволяв Україну ціною свого життя. Кожен гетьман вніс частку своєї душі в долю своєї Батьківщини. Близько 300 років тому жив і діяв видатний український діяч Іван Степанович Мазепа. Він прожив яскраве життя, повне злетів і падінь і шанується дотепер.

Можна сказати, що Іван Мазепа-князь по крові, адже він належав до герба «Курч» до якого відносились князі Курцевичі, нащадки великого князя Литовського Гедиміна. Проте князівське походження ніяк не вплинуло на характер Мазепи. Він тримав в пошані людей не тільки вищого прошарку, а й селян-бідняків. Мазепа цінив людей не за гроші, а за розум, і прагнув в своєму оточенні мати людей освічених, з високим рівнем життєвого досвіду, культури та знань.

Це було однією з причин того, що він займався культурно-освітньою програмою. Зокрема, збудував церкву Всіх Святих в Києві, Вознесенську церкву в Переяславі, а також Чернігівський колегіум. Проте Іван Мазепа, також цінив культуру своїх предків і робив усе можливе, щоб її не забували і інші. Він відбудував Михайлівський собор, Троїцьку надбрамну церкву…

Іван Степанович розвивав свій народ, він піклувався про нього, підтримував молоді таланти, та й сам  мав їх чимало. Вмів гарно танцювати, співати, грати на торбані, писати. До творів, що вийшли із-під пера Мазепи належать : « Дума», «Пісня про чайку», «Псальма». Найбільш цінним вважається вірш «Дума». Він має найвищу літературну та історичну цінність, бо в ньому гетьман показує свою обізнаність та начитаність, знання української літератури та поетичний хист.

Але Мазепа мав не лише один напрям своїх думок, не одну грань свого характеру. Він був не лише культурно-освітній діяч, але й політичний. Багато хто вважає, що Іван Степанович не такий вже видатний політик, і не достатньо багато зробив для України, щоб мати таку славу, проте, на його життя випало чимало воєн, конфліктів, які вимагали полководницького таланту. Найбільшою і найвидатнішою битвою Мазепи стала Полтавська… Це була битва між Росією, Україною та Швецією. В ній Мазепа показав великий дипломатичний хист, мужність, твердість і патріотизм.

В часи, коли жив Іван Степанович Мазепа, всі люди були схожі на тигрів. Кожен сам за себе. Для них існували лише їхні сім’ї і шлях до перемоги в боротьбі за життя. Проте, іноді, деякі замислювались над тим, хто вони - звірі чи люди. Адже, людині притаманне відчуття жалю і потреба в співчутті. Мазепа бачив і розумів становище , яке було на той час в Україні і намагався не пристосуватись до нього і стати таким як і всі, а прагнув допомогти людям, витягти їх з руїни. Це можна довести прикладом із Полтавської битви, коли гетьман стояв перед вибором, який стосувався долі всієї України. Він обрав те, що йому зашкодило, але мусило допомогти народу українському. Вибір був хибним. Мазепу чекала анафема та вигнання.

Вчинок гетьмана не оцінили повною мірою його сучасники, та й сьогодні погляди на його діяльність різняться. Пам’ять про Івана Степановича Мазепу жива, поки вчинки його будуть турбувати розум прийдешніх поколінь.

Радиопередача « Жизнь – подвиг В.И. Даля».

( Четыре страницы устного журнала)

Страница первая.

«Не слыть , а быть» (девиз жизни В.И.Даля).

Петербургская газета «Голос» в номере от 27 сентября 1872г. поместила корреспонденцию, которая начиналась словами : « Из Москвы. 25 сентября. Сегодня хоронили Владимира Ивановича Даля.

      Едва ли найдется в Росси человек, жизнь которого была бы настолько разнообразна в своей деятельности, как жизнь покойного, и замечательно , что всюду, где только не трудился этот человек, везде он оставил памятные по себе следы».

       В.И.Даль родился в 1801 году в Лугани в семье врача из Дании, принявшего русское подданство. От родителей передалась будущему лексикографу верность избранному делу, уважительное, доброе отношение к простым людям, любовь к русскому языку и русской культуре.

       Одно из первых путешествий в своей жизни Даль совершил из Николаева, где отец его служил тогда старшим лекарем Черноморского флота, в Петербург. Пятнадцатилетний Владимир поступил в Кронштадте в Морской кадетский корпус. А через несколько лет в числе двенадцати лучших выпускников в учебное плавание к берегам Дании и Швеции отправляются гардемарины: Владимир Даль, будущий адмирал Павел Нахимов, Дмитрий Завалишин, который станет впоследствии участником декабристского движения. Мичман Даль обладал солидным багажом знаний в области математики, физики, астрономии, географии, языков. Морская служба обогатила Даля общением со многими людьми выходцами из разных уголков России. Их речь, слова, обороты, пословицы и поговорки, сказки и загадки привлекли внимание Даля. Всю жизнь, каждый день, будет он собирать, записывать эти материалы.

            Интересы Даля поражают нас своей разносторонностью. Он окончил Дерптский университет, стал хирургом. Принимал участие в русско-турецкой войне, в тяжелых условиях оперировал, боролся с чумой и холерой, лечил от куриной слепоты и сибирской язвы.

            По сути,  с  .писем Даля своему университетскому другу Пирогову о медицинской службе в армии, об операциях, применении лекарственных средств, гомеопатии начинается военно-полевая хирургия, блестяще разработанная в дальнейшем Н.И.Пироговым и его учениками.

            После войны на Балканах Даля переводят в Польшу. Во время переправы через Вислу он отличился и как смелый офицер, и как инженер, построив переправу из бочек и досок.

            Даль увлекался археологией, статистикой, был автором учебников по ботанике и зоологии, изучал речь людей разных профессий, быт, обряды, устное народное творчество жителей России.

            Еще при жизни он приобрел популярность как литератор, писавший рассказы, повести, романы, сказки под псевдонимом Казак Луганский. Уникальной является его книга «Пословицы русского народа» - «свод народной , опытной мудрости, цвет здравого ума, житейской правды народа».

            Оренбург и Хива, Москва и Санкт-Петербург, Нижний Новгород и юг Украины – места, где жил, творил Даль, где долго помнили люди о талантливом медике, ученом-этнографе, о скромном отзывчивом человеке.

            Дружеские отношения связывали его с выдающимися современниками – Пушкиным и Гоголем, Жуковским и Одоевским, Шевченко и Крыловым, Нахимовым и Пироговым, Языковым и Перовым. Всегда рядом с ним люди крупных дарований, необычайной судьбы.

            Главным делом, которому Даль отдал более полувека , и которое превратило его жизнь в подвиг, было создание четырехтомного «Толкового словаря живого великорусского   языка» . Даль сохранил для нас множество ярких и красочных народных слов, дал им точное толкование, подобрал меткие примеры, в том числе пословицы и поговорки. По количеству включенных слов (свыше 200 000) словарь Даля непревзойден и поныне. За статьями словаря     - живой мир – яркий, разнообразный.

            Читая словарь , мы отправляемся  в увлекательное путешествие по России: видим как пашут и сеют, растят и убирают хлеб, заходим в крестьянские избы, садимся за стол отведать национальные русские блюда, приготовленные в печи, играем в старинные русские игры, узнаем народные приметы, связанные с вековыми наблюдениями за природой, слышим живую речь наших предков, мы переносимся из Сибири на Дон, а оттуда в Вологду, потом в Астрахань…  Перед нами энциклопедия русской народной жизни.

            Героический, напряженный труд собирателя, незаурядные филологические способности, безраздельная  любовь к родному слову позволили Далю создать «сокровищницу народного языка», словарь, который  ,по словам академика В.В.Виноградова, всегда будет спутником не только литератора, филолога, но и каждого образованного человека, интересующегося русским языком.

Страница вторая.

Красна речь пословицей

            Крылатые выражения, пословицы и поговорки издавна сложились в родной речи, они делают наш язык метким, гибким, красочным. В них отразилась людская мудрость

            В.И.Даль собрал и записал 30130 пословиц. Мало брал из сборников, больше слушал речь крестьян, солдат. Жителей разных уголков России. Даль объяснял : свод пословиц – это свод народной мудрости, народного опыта , здорового ума, это общее достояние, как радость и горе. «Собираю и читаю пословицы для изучения и розыска 6 хочу знать мнение народное, хочу знать все, как есть».

            Вот такие пословицы о пословицах читаем в сборнике Даля «Пословицы русского народа».

                                   Пословица недаром молвится.

                                   Пословица – всем делам помощница.

                                   Добрая пословица не в бровь, а прямо в глаз.

                                   Старая пословица век не сломится.

Их много в том сборнике. Они расположены не по алфавиту, а по темам , чтобы ярче показать мудрость .  «Родина-чужбина», «Молодость-старость», «Начало-конец».

                                   Пословицы синонимичные пословице «Своя земля и в горсти мила» :

                                   Нет ничего краше, чем Родина наша.

                                   Родину-мать ничем не заменишь

                                   Всякому мила своя Родина.

                                   С Родиной разлука – одна мука.

                                   Чужой земли не хотим, а своей не отдадим.

                                   Счастье Родины дороже жизни

                                   Чужбина – калина, родина – малина.

                                   Где птица не летает, а свое гнездо знает.

                                   В своему дому и стены помогают.

                                   На чужой стороне родина милей вдвойне.

                                   На чужбине жить – слезы лить.

                                   На чужой сторонушке рад своей воронушке.

Пословицы-синонимы к «Хвали день по вечеру».

                                   Цыплят по осени считают.

                                   Не считай хлеб в поле, а считай в амбаре.

                                   Не хвались на словах, покажи на деле.

                                   Велико дело начать: смелое начало – та же победа

                                   Головой начинай, а руками кончай.

Много пословиц об учении, науке.

                                   Век живи – век учись.

                                   Ученье – свет, неученье – тьма.

                                   Учись смолоду, пригодится на старость.

                                   За ученого двух неученых дают, да и то не берут

                                   Без наук – как без рук.

Много в сборнике Даля пословиц, носящих ярко выраженный  антирелигиозный характер. Конечно же ,они нам давно знакомы:

                                   На бога надейся, а сам не плошай.

                                   Попово брюхо из семи овчин сшито.

                                   Родись, крестись, умирай – за все попу деньги подавай.

Отдельно встречаем в сборнике пословицы посвященные животным:

                                   Любит кошка молоко, да рыло коротко.

                                   Кошке игрушки, а мышке слезы.

                                   Чует кошка, чье мясо съела.

                                   Как кот наплакал.

                                   На мышку и кошка зверь

                                   Молодец против овец, а против молодца и сам овца.

                                   Одна паршивая овца все стадо портит.

                                   С паршивой овцы хоть шерсти клок.

                                   Без имени и овца баран.

                                   Без пастуха овцы не стадо.

                                   Без собаки зайца не поймаешь.

                                   Собака человеку неизменный друг.

                                   На чужбине и собака тоскует.

                                   Куда конь с копытом, туда и рак с клешней.

                                   Добр конь, да копыта отряхивает.

                                   Не гони коня кнутом, а гони овсом.

                                   Дареному коню в зубы не смотрят.

                                   Конь о четырех ногах – и то спотыкается.

                                   Труслив, как заяц.

                                   За двумя зайцами погонишься – ни одного не поймаешь.

                                   Заяц от лисы, а лягушка от зайца бежит.

                                   Волка кормят зубы, а зайца спасают ноги.

                                   Вор, что заяц : и тени своей боится.

                                   Просился волк в пастухи , а свинья в огородники.

                                   Свинья грязь всюду найдет.

            Любил Владимир Иванович и русские загадки. Сколько он собрал их : крестьянских, солдатских, морских, детских.

                                   Как по мосту, по мосточку

                                   Шла девица -_семилетка,

                                   За девицей – молодец:

                                   Стой, девица-семилетка,

                                   Загадаю три загадки,

                                   Ты изволь же отгадать их:

                                   А что растет без кореньев?

                                   А что цветет без алого цвету?

                                   А что шумит без буйного ветру?

Растет камень без кореньев.

Цветет сосна без алого цвету.

Шумит вода без буйного ветру.

                                   Что за зверь: в зиму ест, а летом спит, тело теплое, крови нет, сесть

                                   сядешь на него, а с места не свезет? (Печь).

                                  

                                   По какой дороге полгода ездят да полгода ходят? (По реке).

                                   Сестра к брату в гости идет, а он от нее прячется?  (Ночь и день).

                                   Вся дорожка обсыпана горошком. (Звезды на небе).

                                   Два братца в воду глядятся , век не сойдутся. (Речные берега).

            Далю были близки пушкинские слова : «А что за роскошь, что за смысл, какой толк в каждой поговорке нашей! Что за золото!..»

Страница третья

Сокровища русского слова

Более полувека собирал Даль слова и работал над своим «Толковым словарем живого великорусского языка». Пословицы Даль записывал дважды: для сборника пословиц и для словаря. Считал, что для полного толкования слов нужны обязательно пословицы и поговорки.

            Родина – родимая земля, чье место рождения : L(  в обширном значении) земля, государство, где кто родился… И кости по родине плачут.

            Начало – чем начинается бытие или действие, один из двух пределов, между коими заключено бытие… почин, зачин… ( противоположное – конец). Чему быть начало, тому будет конец. Плохое начало, что не видать конца. Плох конец, что не видать начала. Доброе начало полдела откачало.

            Молодость – юность, состояние молодого; пора и возраст до середовых лет; младенчество, отрочество и юношество, а иногда и начало возмужалости. Два века не изживешь, две молодости не перейдешь. Дважды молоду не быть. Не по две молодости жить.

            Всю жизнь Даль много работал, не мысля себя и дня без упорного труда, в каждом человеке больше всего ценил любое дело, приносящее пользу людям. И никогда , Владимир Иванович не боялся прослыть чудаком.

            Послушайте главу «Чудак» из книги М.Булатова и В.Порудоминского «Собирал человек слова». Ее герой – молдой мичман Владимир Даль.

            Чудаки хороший народ. Над ними посмеиваются, иногда смеются. Однако их уважают. Доброе чудачество людям на благо, а не во вред.

            Мичман в старости говорил про чудаков: «Чудак – человек странный, своеобычный, делающий все по-своему, вопреки общего мнения и обычая. Чудаки не глядят на то, что скажут, а делают, что чтут полезным».

            Разные есть на свете чудаки. И, быть может, самые интересные чудаки на свете – собиратели. Чего только не собирают: марки, картины, цветы, книги, пряники.

            Мичман тоже был чудаком. Он собирал слова. Жизнь он прожил необычную. Немало исколесил путей-дорог. Повидал всякое. Менял занятия. Знал много, много умел.

            Но, кроме того, он собирал слова. Где бы ни ездил, чем бы ни занимался, никогда не забывал отложить в свою копилку новое словечко.

            А потом жизнь прошла. И тогда оказалось, что главным-то делом в его жизни было чудачество – собирание слов.

            Оказалось, что собирая слова, он взялся за дело новое, взвалить на плечи которое прежде никто не додумался или не решился. За это, не за что другое, люди его помнят, благодарят. Вот так всегда: не знаешь, где найдешь, где потеряешь.

            А в словаре Даля к слову чудак  подобрана любопытная пословица :  Чудак покатник : умер во вторник, в среду хоронить -  а он в окошко глядит ( а он уехал  боронить).

            Даля приводила в восторг многозначность русского слова и то, что к общеупотребительному слову можно было подобрать много синонимов из диалектов.

Сценка «Лужа»

1-й крестьянин: Ох, и лужа после дождя!

2-й крестьянин: У нас в Костроме лужу называют Калугой.

1-й солдат        : Не согласен я. По-нашему, по-тверски, Калуга- топь, болото.

3-й крестьянин: Кто же у нас  в Сибири не знает, что Калуга – рыба красная, вроде белуги или осетра.

2-й солдат       : Не спорьте! С севера я. Лужа  лыва значит.

1-й солдат       : Лыва?

2-й солдат       : А как же! Налило воды – вот и лыва.

4-й крестьянин: Как же лыва? Нет, брат, каждый  вятич знает : что лес по болоту.

3-й солдат        : Лыва и не лес вовсе, у нас, архангельцев, трава это морская, та, что после отлива на берегу остается.

5-й крестьянин: Тамбовские мы : лыва – это мочажина.

6-й крестьянин: Не мочажина – мочаг, озерце на солончаках.

4-й солдат        : Болотце. Когда на болте косят, сено мочажником называют.

Спор продолжается. Все новые и новые слова прибавляются к  слову лужа у жителей разных областей.

           

            Из года в год собирал Даль слова. Он не переставал их собирать даже тогда, когда вышел «Толковый словарь живого великорусского языка». Существует легенда, что перед смертью больной, ослабевший Даль подозвал дочь и попросил : «Запиши, пожалуйста, словечко».

Страница четвертая

Сказочник Владимир Даль

В сборнике В.И.Даля «Пословицы русского народа» читаем: Вот вам сказка гладка, смекай, у кого есть догадка. Из сказки слово не выкидывается. Не дочитав сказки, не кидай указки.

            Владимир Даль написал много сказок : «Расторопные ребята», «Лиса – лапотница», «Девочка – Снегурочка», «Медведь-половинщик», «Лиса и Медведь» и другие.

Старик – годовик

            Вышел Старик_- годовик, стал он махать руками и пускать птиц. Каждая птица со своим особым именем. Махнул Старик_головик первый раз, и полетели первые три птицы. Повеял холод, мороз.

            Махнул Старик-годовик второй раз – и полетела вторая тройка. Снег стал таять, на полях показались цветы.

            Махнул Старик-годовик третий раз – полетела третья тройка. Стало жарко, душно, знойно, мужики стали жать рожь.

            Махнул Старик-годовик четвертый раз – и полетели еще три птицы. Подул холодный ветер, посыпался частый дождь, залегли туманы.

            А птицы были не простые. У каждой птицы по четыре крыла. В каждом крыле по семь перьев. А каждое перо тоже со своим именем. Первая половина пера белая, другая – черная. Махнет птица раз – станет светлым-светло, махнет другим – темным темно.

            Что за птицы вылетели из рукава Старика-годовика?

            Герои многих сказок Даля – животные, растения. Но ведут они себя, относятся друг к другу, как это бывает у людей в жизни.

 

           

Война грибов с ягодами

            Красным летом всего в лесу много – и грибов всяких и всяких ягод – земляники с черникой, и малины с ежевикой , и черной смородины. Ходят девки по лесу, ягоды собирают, песни распевают, а гриб-боровик, всем грибам голова, под дубом сидючи, и пыжится, и дуется, и из земли прыгает, на ягоды гневается.

            Боровик: Вишь, что их уродилось! Бывало, и мы в чести, в почете, а ныне никто на нас и не смотрит. Постой же: нас, грибов, сила велика-пригнетем, Задушим ее, слабую ягоду.

Задумал-загадал боровик войну, под дубом сидючи, на все грибы глядючи.

            Боровик: Скликаю я помочь! Идите, вы, волнушки, выступать на войну!

            Волнушки: Отрекаемся! Мы все старые старушки, не повинны на войну!

            Боровик: Идите вы, опенки!

            Опенки: У нас ноги больно тонки, не пойдем на войну!

            Боровик: Эй вы, сморчки! Снаряжайтесь на войну!

            Сморчки: Мы старики, уж куда нам на войну!

            Боровик: Эх, вы! Грузди, вы ребята дружны, идите со мной воевать, кичливую ягоду избивать!

            Грузди: Мы грузди, братья дружны, мы идем с тобой на войну, на лесную и полевую ягоду, мы ее шапками закидаем, пятой затопчем!

            Остальные грибы : Ну, быть беде.

Крестьянка : Ах, грибов-то какая сила. Вот и набрала я их полным-полнешенько. Насилу до дому донесу, а там разберу грибы по родам да по званию : волнушки – в кадушки, опенки – в боченки, сморчки – в бурачки, грузди – в кузовки, а наибольший гриб-боровик в вязку попадет. Его пронижем, высушим, да и подадим.

    С той поры грибы перестали с ягодами воевать.

Пословицы и поговорки, загадки и скороговорки, сказки и игры _ вот чудесное наследство, оставленное В.И.Далем.                            

«Історія психіатричної лікарні»

Автор: Таранченко Аліна Дмитрівна, учениця 10 класу Сватівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №8

Комунальний заклад «Луганська обласна мала академія наук учнівської молоді»

Науковий керівник: Гогіна Тетяна Костянтинівна учитель Сватівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 8

Актуальність обраної теми полягає в тому, що проблема надання психіатричної медичної допомоги хоч і не нова, але зберігає свою актуальність  в наш час про що  свідчать високі показники захворюваності в нашому регіоні, пов’язані зі зловживанням алкоголем та наркотиками .

         Мета роботи полягає у вивченні  сторічної історії Сватівської обласної психіатричної лікарні.

         Своє  завдання автор бачить  у з’ясуванні проблем психіатричної медицини..

         У ході дослідження завдання вдалося реалізувати. Були розглянуті  зміни, які відбувалися у психіатричній медицині протягом часу: застосування нових  методів лікування, проведення наукових досліджень, тісна співпраця з науковцями Харківського медичного університету, покращилися умови перебування хворих на стаціонарі.

         У першому розділі роботи коротко описані обставини, які спричинили відкриття спеціалізованого лікувального закладу у слободі Сватове Куп’янського повіту Харківської губернії на початку ХХ століття.

         Другий розділ знайомить з діяльністю Сватівської обласної психіатричної лікарні в період формування  радянської наукової психіатрії, труднощами військового часу.

         Третій розділ відповідає на головне питання дослідження -  що робить колектив лікарні для  покращення лікування хворих. Доводиться той факт, що з плином часу змінюється характер захворювань тому необхідно постійно модернізувати  систему лікування та профілактики. Над цими  питаннями  успішно працює наполегливий, відповідальний  і творчий колектив лікарні.

Зміст

Вступ………………………………………………………….  3

Розділ І. Дореволюційний період розвитку лікарні……………….   5

1.1.         Умови, які сприяли відкриттю лікарні

1.2.         Труднощі будівництва

Розділ ІІ. Лікарня в радянський період розвитку…………………   10

         2.1. Довоєнні часи

         2.2. Роки Великої Вітчизняної війни та відбудови

Розділ ІІІ. В роки незалежної України  …………………………..   16

         3.1. Проблеми психіатричної медицини

         3.2. Їх працею пишаємося

Висновки …………………………………………………….  22

Джерела   …………………………………………………….  23

Додатки    ……………………………………………………   25 

Вступ

         В нашому регіоні високі показники захворюваності з усіх груп психічних та поведінкових розладів. Багато з них пов’язані зі зловживанням психоактивними речовинами (алкоголь, наркотики). Значною є потреба у наданні психіатричної та наркологічної допомоги. Реально таку допомогу отримують 30% з тих, хто потребує. Подібна ситуація існує в більшості країн світу, особливо в Китаї, США, Індонезії, країнах СНД. Психіатричний та наркологічний напрям в медицині вміщує в себе як медичні так і соціальні аспекти. Проблема надання допомоги  хворим цих категорій не нова і про це свідчить багаторічна робота психіатричних лікарень. Про історію створення і діяльність Сватівської обласної психіатричної лікарні, якій скоро виповниться 100 років, йде мова в роботі «Історія психіатричної лікарні».

         Отже, об’єктом роботи стала діяльність Сватівської обласної психіатричної лікарні. Предметом дослідження є надання медичної допомоги психічно хворим людям  нашого регіону ( наявність лікувального закладу та кваліфікованих працівників) в  різний історичний час.

         Метою дослідження стало  вивчення  історії Сватівської обласної психіатричної лікарні (1914-2011рр.).

         Мета роботи передбачає ряд завдань:

1.     Простежити, які зміни відбулися  в діяльності лікарні з часу її створення до сьогоднішнього дня.

2.     З’ясувати, які питання  в психіатричній лікарні  потребують негайного вирішення.

Матеріал для досліджень отримано  в Сватівському краєзнавчому музеї, бібліотеці селища Соснове, в виданнях місцевої преси, під час спілкування з працівниками лікарні, з Інтернетресурсу.

     Структура та обсяг роботи зумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

     У першому розділі роботи коротко описані обставини, які  спричинили відкриття спеціалізованого лікувального закладу у слободі Сватове Куп’янського повіту Харківської губернії. Для роботи над цим розділом була використана  документальна інформація з музею та праці вчених-медиків     Т.І. Юдіна, С.Н. Смирнова, І.М. Скалиги, Н.М. Зеленського та інших   [18,15,14, 5 ].

     Другий розділ присвячений діяльності Сватівської обласної психіатричної лікарні в складний період формування радянської  наукової психіатрії, труднощам військового часу. Вичерпна інформація для цього розділу міститься в музейних матеріалах, місцевій пресі та «Книзі Пам’яті України: Луганська область» [ 9].

     У третьому  розділі розглядаються питання реформування психіатричної служби і роботи колективу лікарні над покращенням лікування та умов перебування хворих на стаціонарі. Цей розділ знайомить з тими медичними працівниками, чиїм  трудовим  подвигом   ми пишаємося.

      Наукова новизна роботи полягає в тому, що навіть 20 років назад,  обговорення проблем психічно хворих та наркозалежних людей було темою для вузького кола зацікавлених осіб: хворих, їх рідних та лікарів. Сучасне суспільство відкрито заявляє про свої проблеми і шукає шляхи для їх вирішення не тільки медичними установами, а й широкою громадськістю .

     Робота може бути використана під час проведення позакласних заходів, на уроках курсів «Мій рідний край – Луганщина» та «Мій рідний край – Сватівщина», сприяти розширенню світогляду старшокласників.

                  

Розділ І. Дореволюційний період розвитку лікарні

1.1.Умови, які сприяли відкриттю лікарні

В червні 1914 року в Росії почав працювати ще один заклад для хворих з психічними розладами, який назвали колонією для психічно хворих .

         Будівництво колонії  пов’язане  з  прагненнями  прогресивного російського суспільства ХІХ століття. Передові ідеї російської суспільної думки ХІХ ст. мали вплив на розвиток  системи охорони здоров’я, на наукові дослідження в галузі психіатрії.

         Початок розвитку психіатричної допомоги, як системи презирства, поклало видання в 1775 році «Уложений о губерниях», яке затверджувало у кожній губернії « прикази общественного презрения»[5 ].

         У 1791 році було відкрито психіатричну лікарню під Москвою. В 1802 році  у Російській імперії вже було відкрито 13 таких лікарень, а в 1860році лікарень вже було 43.

         В 1839 році було здійснено перший перепис психічно хворих. За цим переписом у Харківській губернії, до якої входила слобода Сватова Лучка (Новокатеринослав), людей, які потребували госпіталізації в психіатричних закладах було 80 чоловік.

         В 1865-1867 роках у деяких губерніях психіатричні лікарні з Приказу суспільного презирства були передані земствам. На Україні земствам передали психіатричні лікарні в Катеринославі, Полтаві, Чернігові, Херсоні та Харкові, всього на 242 ліжка. Разом з психіатричними закладами Приказу суспільного презирства було 442 психіатричних ліжка.

         Психіатричні заклади були у страхітливому становищі, тому земства взялися за розширення та покращення будинків для утримання позбавлених розуму.

         В 90-х роках, разом з загальним економічним піднесенням, розвитком передових революційних ідей, швидко розвивається і медицина як наука. « В ці роки  у деяких університетах організовані перші психіатричні кафедри, з’являються лікарі-психіатри : Корсаков, Литвинов, Баженов, Мальцев та інші. З їхньою діяльністю тісно пов’язаний розвиток психіатрії у Росії, будівництво обладнаних психіатричних лікарень» [2 ].

          До 1900 року Харківське губернське земство прийняло ряд рішень, виконання яких сприяло значному розширенню мережі ліжок психіатричної галузі та покращенню утримання душевно хворих у лікарні. Однак, потреба у психіатричних ліжках зростала.

         Для встановлення кількості душевно хворих та вирішення питання про перспективи розвитку психіатричної системи в 1904 році провели перепис душевно хворих. У Харківській губернії кількість душевно хворих складала 1,7 на 1000 чоловік населення. У зв’язку зі швидким зростання кількості населення південних регіонів Російської імперії ( особливо Донбасу)  виникла потреба у розширенні психіатричної мережі. Харківська губернська лікарня не могла забезпечити лікування всіх душевнохворих.

         Ще в 1897 році, а потім в 1902 році, перед Харківським земством ставилося питання про будівництво губернської психіатричної колонії.  Однак земством ця пропозиція відхилялася.

         В 1904 році представники комісії Баженов, Яковенко, Кащенко визнавали, що реорганізацію психіатричної допомоги в Харківській губернії треба  виконати за принципом децентралізації – побудовою районної лікарні-колонії. Їхні проекти про децентралізацію психіатричної допомоги почало втілювати в життя Харківське губернське земство тільки в 1908 році, коли харківські губернські збори доручили управі розробити план побудови районної психіатричної лікарні.

         Земство планувало також побудувати в 1914 році психіатричну лікарню в Луганську.

         «При розробці конкретного плану будівництва було вирішено розділити губернію для надання психіатричної допомоги на три райони : Північно-Західний, Центральний та Південно-Східний. Південно-Східний район включав у себе Старобільський, Ізюмський та Куп’янський повіти з центром Сватове-Лучка, де вирішено було будувати психіатричну колонію –лікарню в першу чергу» [ 3].

         Складені попередні проекти та кошторис  в 1909 році були  подані черговим губернським зборам, які постановили прийняти проект та внести до кошторису на 1910 рік необхідні асигнування. Загальна вартість будівництва повинна була скласти 844756 карбованців.

         «Лікарня повинна була мати вигляд окремого облаштованого містечка на 620 хворих та більше як на 400 чоловік обслуговуючого персоналу. Будівництво планувалося вести за планом павільйонів з загальною кількістю будинків більше 40. З них 13 будинків по 25 працюючих хворих, павільйон  для буйних чоловіків на 80 ліжок, павільйон для буйних жінок на 80 ліжок, павільйон для буйних чоловіків-хроніків на 36 ліжок, три павільйони для буйних жінок-хроніків по 20 ліжок, павільйон на 50 хворих – слабких чоловіків та жінок, загальна їдальня для всіх хворих з залою для розваг та праці, кухня з пекарнею, пральня парова з банею та цейхгаузом, корпус для канцелярії та аптеки, три павільйони  двоповерхових  з квартирами для службовців та середнього персоналу, один павільйон для 40 сімей робітників, один на два поверхи для службовців аптеки та контори, три будинки для лікарів, ферма - будинок з квартирою економа, конюшня,  свинарник на 50 голів, корівник , машинне приміщення з майстернями, водонапірна вежа, водосховище, водогін, електричне освітлення, каналізація, телефонний зв'язок, цегляний завод, який було збудовано навесні 1912 року»         [ 14].

1.2. Труднощі будівництва

         Для будівництва колонії був запрошений інженер Баженов В.П.       Планом передбачалося провести будівництво в чотири етапи і закінчити  в 1924 році. Перший та другий етапи передбачали  виконати до осені 1914 року, побудувавши  22 об’єкти. На  третьому етапі, до 1915 року, планувалося побудувати 12 об’єктів до яких входили водогін, каналізація,  електроосвітлення та  телефон. До цього часу планувалося прийняти 310 хворих. Четвертий етап будівництва планувалося завершити в 1924 році. До цього часу кількість хворих повинна  була сягати 620 чоловік.

         У технічному звіті по будівництву колонії за 1913 рік наголошувалося, що спостерігається зростання цін на будівельні матеріали, на вартість робочої сили і тому кошти, передбачені кошторисом на будівництво, недостатні. Комісія запропонувала закінчити будівництво в найкоротший термін  -  до 1917 року. Як свідчать документи губернської управи, був не тільки скорочений термін будівництва, а й змінено план павільйонної системи на більш просте та дешеве будівництво великих корпусів. Так, замість 4-х павільйонних корпусів, за  останнім проектом, було збудовано два двоповерхові корпуси на 200 хворих у кожному.

         В 1914 році, у зв’язку з початком Першої світової війни, будівництво скоротилося, а з кінця 1915 року зовсім зупинилося. До цього часу було збудовано: двоповерховий корпус на 200 хворих, 6 павільйонів на 25 хворих, житловий  12-ти квартирний двоповерховий будинок, будинок для економа, будинок для головного лікаря. Було завершено будівництво господарських будинків: приміщення для електростанції з машинним відділенням, продовольчий склад, льодник, водонапірна вежа з машинним відділенням, свинарник. Закінчені цегельні роботи, покладені міжповерхові перекриття другого двоповерхового будинку на 200 хворих. До всіх побудованих приміщень було проведено водогін та каналізацію.

З Харківської губернської земської лікарні 3 липня 1914 року привезли першу партію хворих-хроніків чоловіків (77 душ), які спочатку були розміщені у двох павільйонних будинках, а потім, у листопаді, переведені до двоповерхового корпусу.  Разом з хворими приїхали три фельдшери: Гребенюк Є.Я., Валуй М.І, Вериженко Ф.Д. та санітар Коновалов Н.Р, які залишилися на постійну роботу в Сватівській психіатричній лікарні. Очолив лікарню лікар Дзержинський (тимчасово).

         Для керівництва лікарнею земством було запрошено лікаря Петрова С.П., який пройшов підготовку у клініці професора Сербського (1907рік) і був одним з досвідчених, передових лікарів того часу. Петров С.П. прибув до лікарні зі своєю дружиною Петровою Г.А. з Казанської психіатричної лікарні у кінці вересня 1914 року і працював на посаді головного лікаря до 1938 року.

         В перші роки існування лікарні-колонії, за матеріалами, які збереглися та за даними  роботи Петрова « Душевнобольные нашего времени»  ті, хто захворів вперше до лікарні не поступали, а були тільки переводи з Харківської губернської земської лікарні у кількості 60-70 чоловік на рік.

         В період Першої світової та громадянської війн лікарня відчувала труднощі з постачанням медикаментів та матеріальним забезпеченням.. В цей час активний лікувальний процес не  проводився, тому що склад хворих був колоніального типу: широко застосовувалося лікування працею. Хворі залучалися до сільськогосподарської праці на фермах, у полі, в саду. Частина хворих виготовляла корзини з лози, соломи та іншого матеріалу.

         За свідченнями медичного персоналу, санітарні умови були тяжкими. Серед хворих періодично виникали інфекційні хвороби: в 1918 році – сипний та черевний тиф, дизентерія; з середини 1919 року по лютий-березень 1920 року спалахнула холера. Як наслідок, смертність в цей період серед хворих була дуже висока – 14, 4 %.

          

Розділ ІІ. Лікарня в радянський період розвитку

2.1. Довоєнні часи

          Радянська влада, незважаючи на труднощі повоєнного часу, збільшила  кошторис лікарні. Покращується утримання хворих, їх матеріальна забезпеченість. В 1922 році майже вдвічі скорочується смертність ( 7,4%).

         З 1920 року лікарня починає самостійний прийом хворих. У цьому році поступило зі Старобільського, Куп’янського та Лисичанського повітів 267 хворих. У цьому ж році було відкрито дитяче відділення.

         На початку 1921 року у лікарні перебувало 162 хворих. Було відкрито жіноче відділення.

         В 1922 році наказом Наркомздрава колонія перейменована на лікарню          « Додаток А».

         В міжвоєнний час зростали економічні показники  країни і це дало можливість розвиватися наукам, у тому числі й психоневрології. Виникає можливість перейти до активних методів лікування, здійснити заміну лікувального методу в обслуговуванні населення на лікувально-профілактичний. У цей час лікарня стає центром психоневрологічної допомоги південних районів України.

         В 1925 році циркуляром НКЗ-України  до Сватовелучської психіатричної лікарні для обслуговування психічно хворих були закріплені Куп’янський, Луганський та Старобільський округи. У лікарні  працює три відділення: чоловіче, жіноче та дитяче. Зростає прийом та виписка хворих.

         Головний лікар Петров в цей час приділяє велику увагу не тільки організації лікувально-трудового процесу, лікуванню тих, хто вперше захворів, а також організовує нове будівництво.

 В 1926 році до лікарні на роботу приїхала лікар Алексєєва Віра Максимівна, яка стала лікувати дітей, створила клінічну лабораторію.

         Щоб вирішити питання нестачі середнього медичного персоналу, в 1927 році при лікарні організовані шестимісячні червоно-хрестові курси, на які зарахували 15 чоловік з молодшого персоналу. По закінченні курсів у лікарні вже працював 21 середній медичний працівник.  

         В травні 1928 року до лікарні приїхала лікар Клочкова К.С.. З її приїздом пов’язані перебудова утримання хворих, створення комфорту, підвищення загальної культури в обслуговуванні хворих.

         Після нового адміністративного поділу  Української республіки в 1932 році  було виділено  Донецьку область. Лікарня стає центром психіатричної допомоги Донбасу.

          На початок 1935 року в лікарні вже нараховується 450 хворих .За рік поступає 688 чоловік і виписується 418. В цей період зменшується смертність до 6%, покращується утримання. Відбувається зростання кількості персоналу: якщо в 1933 році у лікарні працювало 4 лікаря, то в 1938 році – 12. Продовжується підготовка середнього медичного персоналу на базі лікарні. За 1933-1935 роки закінчили червоно-хрестову школу 26 чоловік. З 1935 року введено посади старших фельдшерів. В 1936 році закінчується будівництво двоповерхового корпусу та відкрита біохімічна та сіркова лабораторії. В них працюють висококваліфіковані спеціалісти, які приїхали з Харківського університету: Глинський С.П. та його дружина Писанець О.Т. (1936-1944 роки).

         «В 1935-1936 роках застосовуються нові методи лікування: медикаментозна терапія, дезінтоксикаційна  терапія (лікування марганцем), сульфозинотерапія шизофренії, маляротерапія прогресуючого паралічу, оксигенотерапія, сонна терапія Клоетта, судомна терапія камфорою. В 1938 році  в лікарні організована сепараторна система, запропонована В.П. Протопоповим для проведення сонного режиму, вводиться лікування інсуліном» [15 ]. Поруч з Петровим займаються лікувальним процесом та підготовкою кадрів лікарі Климець та Лопушинський. З 1938 року, звільнений від адміністративної роботи Петров С.П., продовжував працювати як завідуючий медичною частиною та займався клінічною діагностикою. Цьому сприяв зв'язок лікарні з Харківським психоневрологічним інститутом. До лікарні регулярно для консультацій приїздили відомі психіатри, такі як заслужений діяч науки Т.І.Юдін, академік Є.А. Попов, академік В.П. Протопопов.

          З 1938-40 роки головним лікарем працював Новосьолов Д.С., який приділяв багато уваги не тільки лікувальній роботі, а й організаційним справам. З 1940 року і до початку Великої Вітчизняної війни головним лікарем був Цинман І.Я.

         Перед війною лікарня була гарним лікувальним закладом на 600 ліжок з підготованими медичними працівниками.

2.2.Роки Великої Вітчизняної війни та відбудови

         На початку Великої Вітчизняної війни МЗ УРСР  знову призначило головним лікарем Петрова С.П. Під час відступу радянських військ обставини склалися таким чином, що не було можливості евакуювати хворих у тил, не змогли евакуювати і частину лікарського персоналу. Разом з хворими залишились лікарі Петров С.П., , Петрова Г.А., Складовська В.А., Майстро П.Я., Бугайова Н.В., Зілінський С.П., Писанець О.Т. Гарцев Т.С. Ці люди проявили себе у скрутний час, як справжні лікарі-гуманісти. Їхня важка праця була безкоштовною, просякнута бажанням врятувати життя хворих людей. Разом з лікарями самовіддано працювали середні та молодші медичні працівники, такі як Солод М.І, Степанова М.Я., Кірсанова Ф.С., Бихунова Д.Є., Спєсивцева П.І. та інші. Завдяки їхній відданості було врятовано життя декільком сотням хворих – Сватівська психіатрична лікарня єдина в Україні де німецькі окупанти не знищили хворих. У період окупації, все ж таки, померло від голоду та холоду  22,4 % хворих. З повідомлення обласної надзвичайної державної комісії з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників в Сватівській психіатричній лікарні від 3 травня 1944 року: « Установлено умерщвление голодом с 9 декабря 1942 года по февраль 1943 года беспомощных, беззащитных больных в количестве 212 человек в Сватовской психиатрической лечебнице»       [ 9].На час звільнення від німецьких загарбників, на перше лютого 1943 року, у лікарні залишалося 365 хворих «Додатки Б,В,Г».

          Наказом Міністра Охорони здоров’я УРСР з 1 лютого 1943 року  роботу лікарні було відновлено. Вона була розрахована на 400 ліжок. В ній працювало 23 лікаря, 56 чоловік середнього персоналу, 153 чоловіка молодшого персоналу та 85 чоловік адміністративного, господарського та обслуговуючого персоналу.

          Згідно з наказом Міністра, лікарні терміново були виділені кошти на заробітну платню персоналу, харчування хворим, обладнання, придбання м’якого та твердого інвентарю.

         На перше березня 1943 року у лікарні функціонувало три відділення: чоловіче, жіноче та соматичне. Директором лікарні було призначено    Зелінського С.П., а обов’язки завідуючого медичною частиною виконував лікар Чайка В.Я., направлений у березні 1943 року Наркомздравом .

          Відділеннями керували лікарі Майстро П.Я., Гарцев Т.С. та Злодєєва. Фармацевт Калмикова М.М. зберегла під час окупації велику кількість медикаментів, таких як інсулін, активна сірка. В лікарні почали застосовувати лікування органопрепаратами, інсуліном, антитоксичною сироваткою академіка Богомольця.

         Директором підсобного господарства  було призначено Бондаря М.З. Його робота разом з Зелінським С.П. дала можливість навесні 1943 року здійснити  сів ярових хлібів, відновити частину скотарства ( свиней). Таким чином хворих забезпечили додатковим харчуванням.

         Після звільнення від окупантів лікарня взяла на себе функції обслуговування психіатричною та неврологічною допомогою не тільки звільнені райони Луганської області , а й райони Харківської області ( Куп’янський, Шевченківський, Боровський, Ізюмський), Валуєвський район Курської області та звільнені райони Донецької області.

         У липні 1944 року головним лікарем було призначено В.Я. Чайку. Цю посаду він займає до 1978 року. Починається капітальний ремонт приміщень. Відкриті рентген та фізіотерапевтичний кабінети.

         До кінця 1946 року відновився зв'язок лікарні з УПНИ. Стали регулярно приїздити консультанти: доцент Павловський І.С., доцент Наумова, доцент Бриль, доцент Шагам А.Н. Лікарі  проходять курси підвищення кваліфікації.

         Значно покращилася робота  господарчої частини: працює електрика, водогін, каналізація, відновлено  паровий обігрів. В 1948 році відкритий стоматологічний кабінет, фізіотерапевтичний кабінет отримав нове обладнання.

         В 1950 році кількість ліжок досягла довоєнного часу. У цьому році було відкрито біохімічну та гістологічну лабораторії, дитяче відділення на 40 ліжок. Соматичне відділення відокремилося від туберкульозного. На цей час у лікарні вже було шість відділень.

         В 1954 році лікарня перейшла у відомство Луганського Облздраввідділу. Кількість ліжок збільшилася до 800. У цьому році капітально перебудовано та механізовано харчоблок. Побудовано приймальне відділення, 4 будинки на 18 квартир, гараж на 10 автомашин, два овочесховища, закінчено озеленіння території лікарні. В 1961 році закінчилося будівництво шляху до міста Сватове.

         У нових корпусах розмістилися 5 відділень, які фактично є самостійними лікувальними закладами. Відділення неврозів на 30 ліжок для жінок єдине в області забезпечує медичною допомогою хворих з прикордонними формами. Відділення для вперше захворілих чоловіків наркологічного характеру надає допомогу майже всім районам Луганської області. Кожного року тут лікується близько 500 чоловік хворих на хронічний алкоголізм та інші форми наркоманії. Відокремлення інфекційних напівбоксів сприяло зниженню захворюваності інфекційними захворюваннями. «Кількість штатних ліжок в 1960 році була доведена до 950. Працювало 11 відділень з річним вступом 2172 чоловіка та випискою 2064 чоловіка. Смертність складала 0,8%» [ 15] .

         Колектив лікарні надавав  позалікарняну допомогу. Лікарі здійснювали планові виїзди у різні райони області для надання консультацій, працевлаштування хворих, контролю за використанням пенсій опікунами, читали лекції. Хворі мають можливість займатися улюбленою справою: малюють, читають, пишуть вірші та інше «Додатки Д, Ж». В 1963 році відкрито логопедичний кабінет для лікування функціонального заїкання. В 1964 році почав працювати сексологічний кабінет для надання допомоги тим, хто страждає порушенням статевих здібностей. Працює амбулаторія судово-психіатричної експертної комісії.

         Василю Ясоновичу Чайці в 1954 році було присвоєне звання Заслуженого лікаря Української РСР. Потім було ще багато державних відзнак:  Орден  Трудового Червоного Прапора (1961), Орден Леніна (1965 рік), знак «Відмінник охорони здоров’я» (1965 рік),  медаль «За доблесный труд»  до 100-річчя з дня народження В.І Леніна (1970 рік) . В 1973 році жителі міста Сватове визнали Василя Ясоновича Почесним громадянином міста Сватове. Після  того, як Чайка залишив місце головного лікаря, він ще довго працював у кабінеті фізіотерапії та консультантом з психіатрії для молодих лікарів[16 ].

Розділ ІІІ. В роки незалежної України

3.1. Проблеми психіатричної медицини

         Двадцять п’ять років на посаді головного лікаря  працював Іван Вікторович Русавський. – за фахом нейрохірург. Весь час він намагався зберігати традиції колишньої земської медицини: професіоналізм персоналу, уважне ставлення до хворих та їх родичів.

Посада головного лікаря – це багато турбот і не завжди приємних. Спочатку колектив лікарні не оцінив завзяття, гарячкуватості, безкомпромісності молодого лікаря, потім, коли стосунки з колективом налагодилися, непорозуміння вийшло з обласним керівництвом. В 2003 році  було створено єдиний тендерний комітет для придбання продуктів харчування для всіх лікарень та  інтернатів області. Розцінки на харчування значно збільшилися. Іван Вікторович запротестував. Після чого йому сказали, що він зробив велику помилку. І почалися перевірки одна за одною. Їх було 17. Приїздило по 20 чоловік. Тиснули, примушували шукати на себе компромат. Та скінчилося нічим. Але нові проблеми виникли , коли головний лікар став головою територіальної виборчої комісії по виборах Президента України у 1999році, потім, у 2002 році – головою територіальної комісії на парламентських виборах. Став майже штатним працівником ЦВК. За роботу у комісії у серпні 2005 року на Русавського І.В. було відкрито кримінальну справу «по факту зловживань службовим становищем посадовими особами Сватівської обласної психіатричної лікарні»[ 16].Запропонували написати заяву про звільнення за власним бажанням. Суд  з’ясував, що складу злочину не було. В листопаді 2006 року Русавський І.В. виходить на пенсію       

У ПНБ чисельна ветеранська організація, яка нараховує 500 чоловік. Існує ветеранський фонд, зареєстрований як юридична особа (має свою печатку, рахунок у банку). Всі працівники лікарні відраховують у цей фонд один відсоток своєї зарплати. За рік накопичується майже 30 тисяч гривень. Цей фонд має змогу допомагати ветеранам конкретно на операції, лікування тощо. Кому надати допомогу вирішує ветеранська рада.

В 2007 році головним лікарем Сватівської обласної психоневрологічної лікарні було призначено Юрія Миколайовича Репу. За фахом Юрій Миколайович кардіолог і тому у багатьох питаннях покладається на заступника з лікувальної роботи І.Б. Терехову. «Головним завданням у роботі головного лікаря стало вирішення юридичних питань, покращення матеріально-технічної бази лікарні. За час його керівництва було у повному обсязі замінено водогін. Пластикові труби  прокладено не тільки у лікарні, а й у селищі Соснове. Двоповерховий корпус, де розміщені відділення №4 та №9, було укріплено. Відбувається заміна вікон на пластикові. Закуплене нове обладнання для харчоблока та пральні,  придбані автоклави, дистилятори, водолічільник,  теплолічільник, глибинний насос, ламінована шафа для бактеріологічної лабораторії, чотири комп’ютери».[ 13].

Зараз в лікарні 9 відділень, бактеріологічна та клініко-діагностична лабораторії, стерилізаційна, пральня, безкамерне відділення. Лікарняних ліжок 705, персоналу – 499 чоловік.

         Швидкий науково –технічний прогрес, прискорення життєвого ритму  призводить до перевантаження нервової системи, нервових розладів. Коли людина намагається дати собі  відпочинок вона використовує телевізор або комп’ютер, алкоголь і тютюн, навіть, наркотик. Нові манії та фобії потребують нових підходів у їх лікуванні.

         У психіатричній медицині залишається багато проблем. Не вирішене питання забезпечення кадрами  та ліжками у стаціонарах. Низький рівень фінансування психіатричних установ. Застосовуються медичні  технології,  які не відповідають принципам доказової медицини і тому малоефективні ( наприклад, засилля поза офіційними медичними установами шаманізмів  – «кодування» та інше). Недостатній рівень застосування нових апробованих методик.  Відсутній регіональний реєстр осіб, які мають ті чи інші форми  залежності.

         Заходи превентивного характеру (інформування, виховання, освіта, раннє втручання, консультування)  на сьогоднішній день малоефективні.

         Які ж шляхи вирішення цих проблем? У більшості країн світу створюється система спеціальних центрів, де  застосовуються сучасні технології лікування       ( реабілітація по Мініссотській системі, заміщувальна  терапія). Так як це проблеми  не тільки медичного характеру, а і соціального, виникає потреба у залучені соціальних служб і витрати додаткових коштів. Сватівська психіатрична лікарня знаходиться на 4 місці в області по обсягу фінансування, але  цих коштів не вистачає для вирішення багатьох проблем.

Рішенням виконкому Луганської обласної ради народних депутатів №72 від 2 лютого 1969 року створено ботанічний пам’ятник природи «Сватівський парк», який розташований  у селищі Соснове Сватівського району (площа 16,0 га). На крейдяних  відшаруваннях правого берега ріки Красної ростуть сосни звичайні, висаджені в 1912-1914 роках. «Сьогодні залишилося 243 дерева заввишки 12,0 метра. Крім сосен тут ростуть дуби звичайні, акації білі, альми , ясені, шипшина собача, берест польовий, клени ясенелисті, терен степовий. З трав’яних рослин : полуниця, шалфей пониклий, тисячолисник звичайний, перстачі сріблястий та тіньовий, подорожник, чебрець, молочай донський»[12 ].

3.2. Їх працею пишаємося

Праця медиків непроста і відповідальна. Працюючи в лікарні вони постійно бачать біль та переживання пацієнтів, намагаються їм допомогти перебороти хвороби. Праця в Сватівській  обласній психоневрологічній лікарні потребує особливих якостей, особливої витримки, такту, знань. Тому і працюють тут особливі люди.

         Ми вже згадували про головних лікарів Петрова, Чайку, Русавського, Репу.

         Сини В.Я. Чайки Юрій Васильович та Сергій Васильович продовжили батьківську справу. Юрій Васильович після закінчення медінституту та навчання в аспірантурі на кафедрі анатомії в 1969році був направлений на роботу в Сватівську психіатричну лікарню, де пропрацював три роки лікарем-психіатром жіночого психіатричного відділення №1. В 1972 році Юрій Васильович вступає в аспірантуру відділу психіатрії Харківського НДІ неврології та психіатрії. Після закінчення в 1975 році був прийнятий на посаду наукового співробітника Харківського науково-дослідницького інституту неврології та психіатрії МОЗ УРСР ім.. В.П. Протопопова. « Працював у відділенні психокібернетики, науково-організаційному відділі, а згодом в 1981 році перейшов працювати викладачем кафедри психіатрії Українського інституту удосконалення лікарів (Харківської медичної академії післядипломної освіти). Чайка Ю.В. підготував у галузі психіатрії дисертаційну роботу «ХХХ», автор більш ніж 80 наукових публікацій з актуальних питань теоретичної та практичної психіатрії. Наукові та клінічні інтереси в основному торкаються питань діагностики, клініки психічних хвороб та терапії, реабілітації осіб з психічними порушеннями. В 2001 році залишив роботу у зв’язку з від’їздом за кордон»[6 ].

         Сергій Васильович Чайка в 1971 році закінчив з відзнакою Ворошиловградський державний медичний інститут і направлений на роботу до Сватівської психіатричної лікарні, де працював чотири роки лікарем-психіатром жіночого психіатричного відділення №1. В 1976 році Сергій Васильович вступив у клінічну ординатуру на кафедру психіатрії Харківського медичного інституту. Після закінчення навчання в 1978 році був прийнятий на посаду наукового співробітника Харківського науково-дослідного інституту неврології і психіатрії МОЗ УРСР ім.. В.П. Протопопова. В 1988 році перейшов працювати викладачем кафедри наркології Харківської медичної академії післядипломної освіти. З 2005 року – доцент кафедри наркології академії. Його дисертаційна робота «Клініко-нейрохронометричне прогнозування безпосереднього ефекту терапії галоперідолом у хворих на параноїдальну шизофренію»  та 50 наукових публікацій з актуальних питань по психіатрії, наркології та медичної психології мають велике практичне значення. Його наукові та клінічні інтереси торкаються питань психокорекції, психотерапії осіб зі станами хімічної ( алкогольної, наркотичної) та нехімічної ( ігрової, комп’ютерної) залежності.

         Здавалося зовсім недавно працювали в лікарні учасники бойових дій Сліпець Г.В., Кривонос І.Т., Корнєв Н.Т., Калашников Т.В. та інші. Зараз у селищі проживає три учасника Великої Вітчизняної війни – Кривонос В.А.,      Твердохліб А.Н., Мокруша А.І.

         Варвара Ананіївна Кривонос народилася в Лисичанську, там же закінчила медичне училище в 1941 році. В цей час на базі Сватівської психіатричної лікарні було відкрито військовий шпиталь куди була направлена на роботу Варвара Ананіївна. Тут вона  пропрацювала до 1984 року.  Зі спогадів Кривонос В.А. про роботу у лікарні : « Ныне даже трудно представить, что отопление в корпусах было печное, причем угля не было, топили дровами, которые медперсонал собирал в лесу и приносил, как говорится на собственном горбу. Воду для нужд отделения носили из колодца, который находился за пределами психбольницы. Краски не было. Чтобы привести в порядок полы, их надраивали до блеска специальными приспособлениями. Трудовая дисциплина была жесткой. Смены работали по шесть часов – с 6 утра до 12, с 12 до 18 и  т.д. Транспорта не было, на работу добирались пешком. Опоздавших практически не было. Ведь для каждого сотрудника имелся жетон, который находился в главном корпусе больницы. И прежде, чем приступать к выполнению трудовых  обязанностей, надо было взять этот жетон и отметиться о приходе на работу, а после этого успеть вовремя появиться на рабочем месте и сдать жетон дежурному. За прогул следовало увольнение»[7 ].

         Валентину Іванівну Тарануху пам’ятають жителі Сватового як добру серцем і душею, чуйну, людяну  і щиру  працівницю. У 16 років влаштувалася вона працювати санітаркою  у шосте відділення, а потім у дитяче. Коли у Сватовому відкрилися курси медичних сестер Валентина Іванівна без відриву від виробництва закінчила  їх. Після закінчення  курсів була переведена до третього чоловічого відділення, а потім до восьмого. Там вона пропрацювала близько 20років. Після досягнення пенсійного віку ще 16 років самовіддано працювала: отримала багато подяк, її фотографія була на дошці пошани. Як і всі працівники В.І. Тарануха здавала кров для хворих, хоча звання донора не отримала.

         Фельдшер Степаненко Людмила Василівна 2 липня 1986 року отримала звання «Почесний донор СРСР». Людмила Василівна закінчила Кадіївське медичне училище і 37 років працювала в Сватівській психіатричній лікарні фельдшером. Добре пам’ятає вона свою першу краплинку – знак, який давали людині за першу здачу крові для допомоги в лікуванні хворих людей. Протягом життя Людмила Василівна здавала більше 100 разів по 200-400мл. крові. Вона має значки «Донор СРСР» І , ІІ, ІІІ ступенів.

Висновки

         Сватівська обласна психіатрична лікарня, або колонія, як частіше називають її місцеві жителі, є своєрідною візиткою  міста Сватове. Словник Ушакова пояснює таку місцеву назву лікувального закладу, як поселення, гуртожиток однорідних хворих, влаштований з метою лікування. . В колоніях для психічно хворих  застосовується лікування працею. Дійсно, багато хворих проходять лікування досить тривалий час і неодноразово. Ліжко в Сватівській психіатричній лікарні зайняте 205 днів на рік, середній термін лікування складає 56 днів.

          Сватівська обласна психіатрична лікарня – одна з найбільших лікувальних установ України, вона обслуговує 6 міст та 11 районів. В лікарні працює 500 чоловік персоналу на 705 хворих.

         У роботі «Історія психіатричної лікарні» здійснений  екскурс у минуле лікарні та розглянуті особливості сучасної діяльності установи. Велику увагу приділено медикам – землякам, які своєю працею заслужили добрий авторитет своїй лікарні.

         Доведено, що зміни, які відбулися протягом останнього часу( застосування нових методів лікування, проведення наукових досліджень, співпраця з Харківським медичним університетом, з міською адміністрацією, покращення умов перебування хворих на стаціонарі) не випадкові - лікарня зберігає та примножує позитивний досвід роботи.

          Робота містить матеріали  місцевої преси, які доводять активну громадську позицію персоналу лікарні, щиру зацікавленість і результатах праці. Підготовка до 100-річного ювілею надихнула керівництво лікарні на створення музею . Вже зібрано багато експонатів, які нагадуватимуть відомий вислів «Без минулого немає майбутнього».

        

Джерела

1. Без боязни и социальных ограничений // Наша газета.- 2008. 24 июля.

2. Вопросы клиники, патофизиологии и лечения психических заболеваний. -Тезисы докладов на научной конференции , посвященной 50-летию Сватовской психиатрической больницы ( сентябрь 1964г.).- Луганск, 1964.

3. Воропаев И.Е. , Абрамов В.А. и др. Научная преемственность истории психиатрической клиники Донецкого медицинского университета.- Харьков, 1994. Т І – 36-37с.

4. Герои Сопротивления. // Нана газета.. 2011. 23 сентября.

5.Зеленский Н.М. 150 лет Сабуровой дачи. –Госмедиздат УРСР,1947.

6. Известные Сватовчане. Чайка Юрий Васильевич [Электронный ресурс] .- режим доступа:http : //    svatovo.lg ua /people /known /chaika.html

7. Известные люди Сватовщины, Кривонос В.А. [электронный ресурс ].- режим доступа: http: //  svatovo.lg.ua/ people /known /krivonos.html

8. История городов и сел Украинской ССР.-К., 1976

9. Книга Памяти Украины : Луганская область : в 14т. Т.11.-Луганск,1996. – 506с.

 10. Кривонос С.И. Когда я думаю о маме, встает вся Родина за ней…// Новини Сватівщини.-2008. 12 грудня

11. Петрюк П.Т., Сосин И.К., Кутько И.И. Хронология лидерства Сабуровой дачи в отечественной психиатрии. [ Электронный ресурс]. – режим доступа : http //www.psychiaty ua /articler /367.htm

12. Прынь В.М. Заповедники и памятники природы Сватовского района [Электронный ресурс ] .- режим доступа : http://  svatovo. org. ua

13. . Репа Ю.М. Колектив у нас дружний, розуміючий важливість та необхідність своєї праці // Новини Сватівщини. -2009. 19 червня.

14. Скалыга И.М. Соколов И.И. Об истории организации психиатрической помощи в Луганской области .- Харьков, 1994.- т. .- 123-125с.

15. Смирнова С.Н. Очерки истории Сабуровой дачи. Харьков: Ранок, 2007.-292 с.

16. Фалько Л. Іван Русавський – такий, який він є// Сватівські відомості.-2006. 17 листопада.

17. Шаповалова Г. Ветерани – жива історія // Новини Сватівщини.- 2010.         7 травня.

18. Юдин Т.И. Очерки истории отечественной психиатрии / Под ред. Петрова Б.Д. – М.: Медгиз, 1951. – 480с.

19. Яцина О. Щедра земля Сватівська на добрих людей// Голос громади.-2007. 9 лютого.